Автор: Спеціальний кореспондент True Media Артем Фактум
Іранська «гра на виснаження»: чому Близький Схід занурюється у війну на витривалість і хто зламається першим
Події останніх тижнів на Близькому Сході остаточно закрили питання «швидкої розв’язки». Пряме зіткнення між Ізраїлем, США та Іраном трансформувалося у класичну війну ресурсів, де перемагає не той, хто завдасть найпотужнішого удару, а той, чия економічна та військова система виявиться стійкішою до тривалого тиску.
Поки світові столиці закликають до деескалації, реальний стан справ на полі бою диктує зовсім іншу логіку. Аналіз публікацій провідних світових медіа дозволяє реконструювати стратегію сторін: це більше не «бліцкриг», а затяжне випробування на міцність.
Ракетний голод та технологічна адаптація Тегерана
Систематичні удари коаліції по інфраструктурі Корпусу вартових ісламської революції (КВІР) дали перші відчутні результати. Згідно з аналізом The New York Times та даними західних розвідок, іранський ракетний потенціал зазнав критичної деградації: знищено понад дві третини мобільних пускових установок. Через постійні удари по виробничих лініях та логістичних вузлах, Тегеран змушений відмовитися від масованих ракетних атак на користь поодиноких, але регулярних пусків. Така зміна тактики свідчить про намагання командування зберегти залишки високоточного арсеналу та водночас підтримувати стан постійної тривоги в регіоні
Водночас агентство Reuters акцентує увагу на асиметричній відповіді Ірану. Замість дорогих ракет ставка дедалі частіше робиться на «ройові» атаки дешевими безпілотниками-камікадзе. Ця тактика має на меті не стільки руйнування військових об’єктів, скільки фінансове та технічне виснаження систем ППО «Залізний купол» та американських есмінців. Вартість одного перехоплювача в десятки разів перевищує вартість іранського дрона, що в умовах війни на витривалість стає критичним фактором для бюджетів союзників.
Випробування на витримку: погляд експерта
Сходознавець В’ячеслав Ліхачов в ефірі телеканалу FREEДOM підкреслює, що ми увійшли в зону «сірої війни», де відсутні яскраві перемоги, але накопичується критична втома систем.
“Очевидно, що ситуація увійшла в стадію взаємного протистояння, не те, щоб на виживання, але на здатність довго тримати дуже напружену ситуацію. Ми не знаємо, як довго Іран буде в змозі витримувати таку інтенсивність ударів, яку він змушений витримувати останній тиждень. Ми бачимо, що його вражаючі можливості вже зменшуються в кількості запусків балістичних ракет”, — зазначає В’ячеслав Ліхачов.
За словами аналітика, Іран чітко усвідомлює свої слабкості у відкритому протистоянні на довгих дистанціях, тому намагається перенести «зону болю» на регіональних партнерів США, роблячи їх заручниками ситуації.
“Іран зберігає значну здатність запускати ударні безпілотники та ракети меншої дальності, недостатньої для того, щоб вражати американські кораблі в Аравійському морі, ізраїльські військові бази або ізраїльські міста, але достатньої для того, щоб вражати цивільну інфраструктуру арабських монархій Перської затоки. І зараз у ситуації йде така гра на те, хто не витримає першим. Або Іран почне сипатися під ударами американців, або ж світова економіка, або ж регіональні союзники та партнери Сполучених Штатів почнуть вже просто благати про те, щоб припиняти бойові дії, повертатися за стіл переговорів, дати шанс дипломатії”, — резюмує експерт.
Економічний фронт та гуманітарні ризики
Французьке видання Le Monde детально аналізує вплив затяжного конфлікту на енергетичну безпеку Європи. Аналітики видання попереджають, що будь-яка успішна атака на нафтопереробні заводи в Саудівській Аравії або блокування Ормузької протоки спричинить неконтрольований стрибок цін на нафту. Це створює серйозний внутрішньополітичний тиск на адміністрацію США, де вартість палива на заправках безпосередньо корелює з рейтингами підтримки влади.
Британська газета The Guardian, своєю чергою, зосереджується на гуманітарних наслідках. Видання зазначає, що попри те, що удари коаліції спрямовані на військові цілі, економічна ізоляція та дефіцит ресурсів всередині Ірану посилюють соціальну напругу. Проте сподівання на швидкий колапс режиму можуть бути ілюзорними: десятиліття життя під санкціями навчили Тегеран вибудовувати закриту систему розподілу ресурсів, яка дозволяє верхівці КВІР ігнорувати потреби пересічних громадян заради продовження війни.
Гібридний фінал: переможця визначить не зброя
Конфлікт такого масштабу не завершиться класичним підписанням акту про капітуляцію. Перелом настане в момент, коли одна зі сторін вичерпає політичний та психологічний ресурс продовжувати боротьбу в умовах постійної невизначеності.
“Це гонитва на виживання. Це те, що ми спостерігаємо останній тиждень, та будемо спостерігати в майбутньому. Така війна на витримку не проходить за день або два, тут не трапляється якоїсь яскравої, конкретної події, яка може ознаменувати перелом”, — констатує В’ячеслав Ліхачов.
Наразі Близький Схід опинився в точці, де кожна наступна атака є не стільки військовим кроком, скільки сигналом для світової економіки та дипломатів. Питання лише в тому, хто першим змусить своїх опонентів повернутися до столу переговорів — виснажений ударами Іран чи західні споживачі, втомлені від волатильності цін та загрози глобальної рецесії.
Детальніше про стратегію виснаження та аналіз військових можливостей сторін дивіться у відеоматеріалі:
Війна на витримку: аналіз В’ячеслава Ліхачова на FREEДOM
