Історія Вікторії Андруші, вчительки математики з Броварів, яку російські окупанти викрали прямо з власного дому під час окупації Чернігівщини, вже давно перетнула межі приватного болю. Сьогодні документальна стрічка «Голос Вікторії: щоденник викраденої вчительки», створена режисеркою Анною Трушовою для Центру громадянських свобод, стала одним із головних адвокаційних інструментів України на міжнародній арені. Фільм подолав шлях від підвалів Курського СІЗО до найбільших інтелектуальних та політичних майданчиків Європи — від Франкфурта до Барселони.

Географія показів

Стрічка вже була презентована у Берліні, на фестивалі українського кіно в Празі, Барселоні, на книжковій ярмарці у Гельсінкі, Лейпцигу та Франкфурті. На всіх міжнародних майданчиках показ фільму став частиною широкої дискусії про відповідальність агресора, нагадуючи європейському глядачеві: цифри у звітах правозахисників — це не просто статистика, а конкретні людські обличчя.

«Цей фільм — про життя Вікторії: до, під час і після полону. Понад 2000 цивільних було викрадено лише на початкових етапах вторгнення. Сьогодні ми бачимо, що система викрадень є не випадковістю, а свідомою тактикою терору цивільного населення», — наголошує режисерка Анна Трушова.

За словами авторки, стрічка не просто фіксує пережите Вікторією в ув’язненні, а демонструє силу людської гідності, яку не здатні зламати тортури та невідомість.

Правовий аспект: злочин без терміну давності

Для Центру громадянських свобод, який у 2022 році став лауреатом Нобелівської премії миру, «Голос Вікторії» є документальним доказом для майбутнього спецтрибуналу. Михайло Савва, член експертної ради ЦГС, доктор політичних наук та правозахисник, який роками досліджує систему російських тюрем, підкреслює критичну важливість таких свідчень:

«Російська Федерація системно порушує четверту Женевську конвенцію, яка забороняє викрадення цивільних осіб. Вікторія Андруша — лише одна з тисяч, чиє перебування у полоні Росія тривалий час офіційно не підтверджувала. Такі фільми, як „Голос Вікторії“, роблять злочин видимим. Вони не дозволяють світу відвернути очі від факту, що в центрі Європи людей тримають у підвалах за українську мову чи повідомлення у смартфоні», — коментує Михайло Савва.

Чому цей голос має бути почутим?

Вікторію викрали із батьківського дому: у її телефоні знайшли дані про рух ворожої техніки. Її тримали у погребах, котельнях і, зрештою, у Курському СІЗО без жодного правового статусу чи доступу до адвоката.

Сьогодні «Голос Вікторії» продовжує свою подорож різними країнами. Після успішних показів у Празі та Барселоні команда проєкту готує нові заходи, аби наблизити створення механізму звільнення понад 16000 цивільних заручників, які досі перебувають у російських катівнях.

Довідка: Фільм створено в межах кампанії “Звільнити без умов і обмінів” Центру громадянських свобод. Режисерка — Анна Трушова. Стрічка доступна для перегляду з англійськими субтитрами для залучення міжнародної аудиторії.